Я проста, я звичайна людина,
З тарганами в своїй голові,
То доросла, часом, мов дитина,
Що босоніж біжить по траві.
То кричу, то мовчу, то співаю,
То у подушку плачу вночі,
То втрачаю, то знову кохаю,
Губ сліди бережу на плечі.
То, буває, когось ображаю,
Ненароком роздмухую біль,
Знов виню себе, знову картаю,
Вечір, відчай, вино, ранок, хміль.
То біжу між дерев, мов вовчиця,
Краплі крові в снігу майорять,
Знову серце пронизує спиця,
Знову кулі у душу летять.
Сил бракує, ще мить, зупиняюсь,
Знов зализую душу свою,
В очі долі сміливо вдивляюсь,
Я не з тих, хто здається в бою!
Макро-Всесвіту мікро-частина,
Із чорнилом на вістрі пера,
Я проста, я звичайна людина,
Просто жінка з Адама ребра.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861934
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.01.2020
автор: Sukhovilova