Запорошене минуле загортається у марево…

Запорошене  минуле  загортається  у  марево...
Заблукала  та  й  забула,  хоч  вві  сні  щоночі  марила.
Заблукала  в  своїх  мріях,  а  мені  ж  -  ні  слова  вимовить,
Діаманти  лиш  на  віях  видавали  душу...  вигорить...

Запорошило  всі  звуки,  що  здіймались  понад  ліжками...
Лиш  тенетами  розлуки  стіни  на  шпалерах  з  книжками
Розмальовані,  мов  сітка  павутиння,  рік  незаймана.
Зачаровані  місця  із  зачарованими  слайдами.

Запорошило  і  душу,  сірим  пилом  із  байдужості.
Жити  тінню  знову  мушу,  сірим  тілом  із  бездушності.
Тихі  зорі,  сірий  місяць,  але  всі  якісь  -  примарами,  -  
Зорі  вічні,  зорі  тихі,  але  ж  навіть  вони  -  парами.

Запорошене  минуле  загортається,  ховається...
Заблукали  та  й  забули,  хоч  вві  сні  колись  вертається,
Затягнувши  у  безодні  теплих  мрій,  кохання  й  пам'яті...
Знову  поряд  дні  холодні...  Знову  дні  останні  за́м'яті...

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861889
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.01.2020
автор: Володимир Науменко