Вона в недолі особисто винувата
І щастя по недбалості відкинула,
Тому очікує червоного гіганта,
Щоб в пеклі вся Земля скоріш загинула.
її дратують ті мільярдні строки циклу,
Коли на Сонці догорять запаси водню
І посмішку давно з обличчя зниклу
Ховає, бо їй хочеться в безодню.
Вона б тоді дивилась з насолодою,
На те, як гине людство и природа.
Ні зачісок, ні стеження за модою.
До того ж не потрібна більше врода.
.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861699
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.01.2020
автор: Геннадій Деснянський