«На вулиці – я чую крізь вікно –
Сміється жінка штучним сміхом…»
Ліна Костенко, «СМІХ»
На вулиці – я чую крізь вікно –
сміється жінка штучним сміхом.
Мабуть, їй сумно, тільки все одно
їй хочеться сміятися для втіхи.
А я дивлюсь на ріки темних вулиць,
на голови веселих ліхтарів.
Свої кашкети з жерсті вниз нагнули,
сміються всі… хотів хто… не хотів…
І на моє високе підвіконня
каштани білі квіти подають…
До сміху, що внизу, вони сторонні,
в них інша штучність пестувала суть.
Дивлюсь на них, і думаю про вірші:
коли вже сум – чи до вподоби сміх?
Не до вподоби… бо є зовсім інший,
той, що для себе, а не так… для всіх.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861288
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.01.2020
автор: Щєпкін Сергій