Тремтить рука, зірвать красу бажає,
Лиш серце шепче, кличе та болить:
« Не погуби, не вбий красу природи!
Нехай живе, як ти живеш.»
Рука повільно опустилась,
Радіють очі кожну мить.
Та з-за спини він чує голос:
« Спасибі, що дав квітці жити!»
І повернувшись в ту ж хвилину,
Він закохався на все життя.
Хотів зробити подарунок:
Чудовий, лагідний, пестливий
Зірвавши квітку чудо-диво,
І чує лиш одне у слід:
« Зірвав її - ти вбив мене »
І помирає наречена,
І в'яне квітка на руках,
І серце біль перемагає,
І шепче, кличе та болить:
« Ти вбив її, ти вбив кохання,
Не пожалію й я тебе. »
І в туж секунду помирає
У тому озері навік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861069
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 12.01.2020
автор: Марія Тутова