Дивні часи у дивному світі…
Не можу впізнати пейзаж за вікном -
По небу сніжинки стікають розмиті,
Зима пропливає між нами човном…
І ночі короткі, і сонця так мало,
І, часом, мороз застрибне у рукав…
Та де ж та зима, яку всі чекали?
Де той, хто щороку нам зиму вмикав?
Такі вже часи… Усе економимо…
Чогось аж занадто, чогось зовсім ледь…
Забули розмови живі, тільки дзвонимо,
Забули про сніг – вже ляка ожеледь…
І все поспішаємо… все поспішаємо…
Забувши про втому і мрії політ,
Чекаємо свята, свята чекаємо,
А свято – це бачити цей білий світ…
А щастя – зима, завірюха-хурделиця,
Коли вся родина в теплі за столом,
Коли запах чаю вишневого стелиться,
І грається донька з стареньким котом…
Коли за вікном морозом сріблиться
Садок і дорога, і хати-дахи…
А десь на горбку дітвора веселиться –
На санках згори летять дітлахи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860881
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.01.2020
автор: Волинянка