Вони підростали, тяглися угору,
Купалися в сонячнім світлі й росі,
Не думали, що у зимовую пору,
Кінець прийде їхній зеленій красі.
***
Зрубали нещадно рядки за рядками,
Лишились пеньки, де буяв молодняк,
Три сотні - й дорослі разом з малюками,
Наставлять в квартирах святкових гілляк.
***
Та сталось інакше (тепер така мода),
І штучні ялинки на будь який смак,
Щороку платити за радощі –шкода,
Купують пластмас – економніше так.
***
Лежали горою сумні і забуті,
Бо свято скінчилось для них другий раз,
Тепер у січневій грязі й каламуті,
Вже вдруге вмирають вони від образ.
- Навіщо ж рубати? Грошей захотіли?
Та смерть задоволення не принесла,
І замість пеньків ми б іще майоріли
І хвоя зелена до неба б росла.
Тепер на смітник деревця й сподівання,
Лежать… не зазнавши гірлянд та прикрас,
Таке не просте у ялин існування,
І перш ніж зрубати, подумай ще раз…
10.01.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860879
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.01.2020
автор: Інна Рубан-Оленіч