Я є тінь, що на світло виходить,
як бувшії кличуть:
чи любі, чи друзі,
чи нетрощі старого чину;
Кличте мене, кличте -
я прийду віншувати;
кличте, мене, кличте -
прийду вас ховати;
бо тоді, нарешті,
розчиняться грати,
що мене втурчень тримають
у полоні страти...
Я є просипка піску
з-під старої стріхи,
очеретяний листок
у вогнище для втіхи;
аби мною підкурили -
то була би ласка;
а, натомість - ніц не годний:
така долі пастка;
Кличте мене на ховання,
на свята - не треба:
мене кохана лишила,
моє серце - стерво...
Я є тінь, що не виходить,
як ії не кличуть,
я є пасмо при дорозі,
що за вітром лине...
_____________
автор світлини:
https://www.facebook.com/ekaterina.zorina.94
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860389
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.01.2020
автор: Криптопоэзия Krajzer