Змальована з квітів травневого ранку,
Розписана сонячним пензлем весни,
Вдягти б, в колір бронзи, тобі вишиванку
І можеш з богинями бути на ти!
Неначе пісок золотий в`ївся в шкіру,
Скарбами розлившись по шиї й плечах…
Іди і шукай, обійди хоч пів світу,
Не сяє так сонце ніде на щоках.
Тендітна, весела і сонячна пані,
Насипав тобі Бог веснянок з небес,
А, як заговориш, які ж слова гарні,
Так ніби із флейт грає в грудях оркестр.
Дивитись на тебе, мов в небо вдивлятись,
Прижмуривши очі від сонячних хвиль…
Не вірю у збіг, мало так колись статись,
Щоб люди помітили шарм твій і стиль.
Ти навіть на чорно-білявих світлинах,
Мов золото сяєш й даруєш тепло,
Яка б не була, за вікном сіра днина,
Ти світлою зробиш її все одно!
Лиш раз усміхнувшись, сказавши лиш слово,
Заграють мов зорі веснянки твої
І в щирих очах заблищать загадково,
З далеких галактик відбитки вогнів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860352
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.01.2020
автор: Ярослав Ланьо