Під свічкове́ непевне миготіння,
В полоні ніжних і ласка́вих рук,
З очей твоїх жагучих п'ю видіння,
А серце, молот ніби, – стук та й стук!
Розплилась чіткість на усіх границях,
Від жа́ру забриніли струнки у душі,
Росинки розтеклись по наших лицях,
Та не вгамують нас ні роси, ні дощі!
Землі нема – під нами неба явність,
О! Янголе! Дух захопило! Шок!!!
Ми безтелесі, летимо́ в безкрайність,
Палкі два серця – вкупі до зіро́к!
У затінку від вогника свічного,
В любові захлинались ми твоїй.
Про це я мріяв довго ще до того,
А нині ж – біля ме́не Янгол мій.
Оригінал
В тени от пламени свечей
Я вижу страсть твоих очей!
В плену любимых нежных рук
Все громче-громче сердца стук!
Исчезли образы границ -
В тени не видно наших лиц,
Лишь жар от близости души,
Что не удастся затушить!
Земли нет - небо подо мною...
Мой Ангел! Я дышу тобою!
Нет больше тела - мы летим:
Два сердца стали вдруг одним!...
В тени от пламени свечей
Мы грелись от любви своей!
Была лишь раньше ты мечтой,
Теперь ты рядом, ангел мой!
02.01.19. Олег Фёдоров
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860069
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.01.2020
автор: Юрій Шибинський