ДЕЩО про УКРАЇНСЬКИЙ НАРІД

01.01.2020
Не  встигли  набрати  чинність  митті/секунди/хвилини/години  нового  року,  2020,  після  новорічної  промови  президента  України  пана  Зеленського,  як  уся  зграя  порохоботів  і  професійних  патріотів,  таємних  та  явних  агентів  від  Московії,  зомбованих  Рашею  та  просто  примітивних  людей,  у  переплетінні  між  собою  та  під  гаслами  різноманітних  окрасив  НАКИНУЛАСЯ  на  Володимира  Зеленського  із  найрізноманітнішими  звинуваченнями  його  у  зраді  ідеям  України,  українства  та  таке  подібне,  хоча  саме  ВОНИ  є  такими  ЗРАДНИКАМИ.

Чи  вразила  мене  Новорічна  промова  пана  Президента?  Вразила.  Тим,  що    прогнозована  мною  ще  у  січні  2019  року  його  неординарність  продовжує    і  далі  розгортатися.  Але  та  какофонія  (чи  треба  писати  КАКАфонія?)  осуди,  яку  розгорнули  ненависники  Зеленського,  а  фактично  ненависники  України,  примусила  мене  пригадати  інше:  фактичну  праісторичну  суть  українського  народу.

У  Києві  живе    Борис  Леонідович  Єрофалов.  Росіянин  по  батькові  та  українець  по  мамі,  бо  вона  була  українка  із  прізвищем  Пилипчак.  Пан  Борис  архітектор,  який  дивним  чином  закоханий  у  Київ,  є  його  фанатом,  присвятив  йому  30  років  своєї  наполегливої  аналітичної  праці  і  вже  видав  5  фундаментальних  книг  присвячених  Києву,  які  не  вписуються  у  ортодоксальність  кондових  уявлень  про  Київ,  його  вік,  історію  тощо.
На  великому  матеріалі  із  різноманітних  галузей  науки  та  діяльності  людини  Автор  показує,  що  фактично  Київ,  який  ми  знаємо  і  любимо,  є  зараз  завершенням  послідовного  існування  міста  під  різними  іменами,  а  саме:  Данкармстад  –  готи,  Цион  –  хазари,  Азагарій  –  римляни,    Київ  –  слов’яни.  Таким  чином,  Києву  значно  більше,  ніж  2  000  років.

Остання  книжка  пана  Бориса  є  «Римский  Киев  или  Castrum  Azagarium  на  Киево-Подоле».  Книга  написана  російською,  Автор  зараз  готує  матеріал,  щоб  видати  її  українською.    В  цій  книзі  є  розділ  «На  каких  языках  здесь  общались».

Декілька  років  назад  в  Інтернеті  був  матеріал  про  дослідження  різних  написів  та  «графіті»  на  стінах  Софії  Київської,  по  яким  дослідники  з’ясували,  що  основна  маса  населення  Київської  Русі,  включаючи  князів,  говорила  на  слов’янській  мові,  яку  можна  вважати  праукраїнською.  Пан  Єрофалов  же  показує  інше,  він  ілюструє  тезу  про  багато  національність  праукраїнського  народу  часів  Київської  Русі.  Далі  –  мій  переклад  із  книги  Б.Л.  Єрофалова.

«Красномовний  та  переконливий  пам’ятник  етнічної  ситуації  у  Києві,  що  склався  до  Х  ст.  н.е.,  знаходиться  у  Нестеровому  літописі  (1118  р.).  Це  перелік  учасників  посольства  князя  Ігоря,  його  сина  Святослава  та  княгині  Ольги,  які  уклали  у  994  році  договір  між  Руссю  та  Візантією.  Імена  послів  до  того  лінгвоетнічно  різноманітні,  що  їм  присвячені  окремі  етимологічні  вишукання.  Нас    же  у  першу  чергу  цікавить  дійсне  етнонаціональна  різноманітність,  яка  існувала    у  Киві  на  протязі  століть,  а  також  в  епоху  «великої  та  слов’янської  Київської  Русі»  -  та  пізніше,  та  до  наших  днів.  От  цей  дивовижний  список:
- Ми  –  від  роду  руського  посли  та  купці,  Інор,  посол  Ігоря,  великого  князя  руського,  і  спільні  посли:  Вуєфаст  від  Святослава,  сина  Ігоря;  Іскусеви  від  княгині  Ольги;  Слуди  від  Ігоря,  племінник  Ігоря;  Улеб  від  Володислава;  Каніцар    от  Предслави;  Шихберн  Сфандр  от  дружини  Улеба;  Прастен  Тудоров;  Лібіар  Фастов;  Грим  Сфирьков;  Прастен  Акун,  племінник  Ігоря;  Кари  Тудков;  Каршев  Тудоров;  Егрі  Євлисків;  Воїст  Войков;  Істр  Амінодов;  Прастен  Бернов;  Чвтег  Гунарев;  Шибрид  Алдан;  Кол  Клеків;  Стеггі  Етонов;  Сфірка;  Алвад  Гудов;  Фудрі    Туадов;  Мутур  Удин;  купці  Алунь,  Адулб,  Іггівлад,  Улеб,  Фрутан,  Гомол,  Куці,  Емиг,  Туробид,  Фуростен,  Бруни,  Роальд,  Гунастр,  Фрастен,  Ігелд,  Турберн,  Моне,  Руальд,  Свень,  Алдан,  Тилен,  Апубексарь,  Вузлев,  Синко,  Борич,  направлені  від  Ігоря,  великого  князя  руського,  та  від  всякого  князювання,  та  від  всіх  людей  Руської  землі.
Увесь  московське-ізоляціоністський  шовінізм,  дрібнобуржуазне-український  націоналізм,  іудеє-хасидський  снобізм,  праведний  кримське-татарський  реваншизм,  німецький  убер-меншизм  та  інші  різновиди  мононаціонального  світогляду  просто  тануть  перед  поетикою,  зачарованістю  цієї  дивної  гармонії  співзвуччя.  Нібито  навмисно  імена  складені  з  ліричне-епічним  задумом  оспівувати  час,  якого  не  видно  за  товщиною  земляних  валів  і  прахом  періодично  і  постійно  палаючої  дерев’яне-міської  цивілізації  на  Дніпрі/Борисфені.  Прислухайтесь  до  цих  глибинним,  таємним  та  гордим  звукам  нашої  землі  –  от  де  кладень  для  лінгвістичного  розвитку  грядучих  поколінь.»

Отже  є  українська  нація,  титульна  –  як  тепер  кажуть,  але  є  і  український  нарід,  до  складу  якого  входять  усі  національності,  що  існують  на  теренах  Україн.  І  цей  стан  речей  має  глибинний  історичний  характер.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859969
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.01.2020
автор: Левчишин Віктор