Театр масок-це теперішнє життя,
всі,до одного,грають у ньому,граю і я.
і маску,на всі випадки ношу,
як всі живуть,так я живу.
На обличчі,посмішка і посмішка ясна,
через хвилину бачиш,то була маска,не душа.
Чи навпаки,сльозами обливається і обнімає,
хоч відчуваєш,що сміється-та маска співчуває.
Актори всі,вже стали в сучасному житті,
і дуже прикро,що граємо,не відчуваючи душі.
Душа десь там,вся загримована,до невпізнання,
і слів немає,тільки сумні і болісні зітхання.
А ще прикро,що наша дітлашня,
теж грає і все частіше в головних ролях.
Усе життя,це гра-цей вислів, чули всі,
але чому,акторами живемо і не відчуваємо душі.
Болить душа,у голові є,думка,ось така-
ми всі актори і маска заняла,те місце,де була душа.
І ця душа,тепер глядач в залі життя-
я думаю,не аплодує а тихо плаче,там вона.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859758
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.12.2019
автор: Бабич