[b][color="#2c04bf"]Життя таке, що справ коловорот, за неї глибше втягуєшся в бійку, зі шкіри лізеш геть, здобуть копійку, не ждеш ані щедрот, ні насолод…Життя – мурашник, хаотичний рух, здається, ні законів, ані правил, одна мураха, бач, он як себе прославив, а дехто, відпустив свій мурашиний дух…
Кипить життя в котлі століть, епох, і випускає пару революцій, якою скористаються безумці, після яких росте чортополох…
І все за що боровся, мріяв, і любив, за що ти лив свою червону кров мурашу, йде нанівець, і що б ти не робив, тебе оті безумці тягнуть в «рашу»…
За що нам всім таке скрутне життя? Життя ж дароване нам справедливим Богом? Чому ж тоді брудне й чуже сміття, повинні вимітати ми небогі?
Життя – мурашник, і мій, живе тут рід; гостинний, працездатний і терплячий; до ненажерливих і злих мурахоїд, до різних *** огидних і незрячих…
І від зорі, до іншої зорі, працюєш тяжко, скаржишся на долю, а все тому, що досі прагнем ВОЛІ, на власній Богом даній нам землі…
Тримаєш на своїх схудлих плечах, повік, верхівку зайд, цю шушваль і приблуду, а був твій час звитяг, виносив на мечах, увесь цей сброд без вироку і суду…
А що тепер, мурашник вчух, затих, колись був жвавим, здавалось, ні законів, ані правил, та вже тут не один себе знеславив. Сміятися було не гріх, позавтра гріх сміятись…
Життя – мурашник, український дух, навколо літає, махаючи тризубом, і той мурашник в лісі біля дуба; стоїть самотній, старенький, білочубий, століттями гудів, а зараз, майже, вчух…
Агов мурашник мій, прокинься, настогид, потвориний, підлий цей марахоїд…
[/color]
[/b]
На світлині чорвна чорна "божа корівка" в народі "сонечко" поїдає попелицю...Символічно чи не так?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859678
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.12.2019
автор: CONSTANTINOPOLIS