Давно минуло моє літечко, давно,
Хоч побілило, знову ледь - ледь коси,
Та я думками, вкотре бреду в село,
Де босонога, струшувала роси.
О рідний край мій, небесна синява,
Де ясне сонце, з птахами будили,
В вікно відкрите, шепотіла листва,
Кожного року, яблука родили.
В сад молоденький, з бджілками літала,
Буденно в праці, під пахким суцвіттям,
Та, що покину, рідний край не знала,
В роки юнацькі мріяла про щастя.
Навпроти поле… Синіють волошки,
І присмак хліба, у зернах, на вустах
Вишневий ранок стрічала навпрошки
По між колосся, злітала, наче птах…
А на подвір`ї гуси гелготіли,
Погляди в очі, які ж вони щирі,
Мені на радість, на випас хотіли,
Хай погуляють де яр і пустир.
Частенько бачу, при долині в квітах,
Вербу сивеньку, далеко в тумані
Чи серед снігу, при сурових зимах
Де мов на санях, на яву не у снах.
Та цьому часу… Вороття немає,
Солодкий спомин, зігріває серце,
Часом сльозина, душенька страждає,
Як ти без мене, рідненьке озерце?
У згадках літо, квітуче буяє,
В спориші стежка, ледь листям покрилась,
За літом й осінь стрімко відлітає,
Й морга до мене, чого зажурилась.
20.11.2019р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859281
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2019
автор: Ніна Незламна