Не оповідь, не повість, не роман,
Не казка це і навіть не легенда –
У Вінниці незрячий музикант
Дає концерти людям просто неба.
Довічний раб усіх скрипкових струн,
Та чути сліз гірких їх суголосся.
Комусь він – Янгол, а комусь – чаклун.
Душа ж його оголена і боса,
Їй так болить від суму та утрат…
Щораз до неї ходять квіти в гості,
Маестро їм, мов рідним дітям рад,
Їм ноти промовляють гарні тости.
Донині чують люди у собі
Той серця стук прекрасної Діани –
Летить, летить на крилах голубів.
І йдуть у храм Мелодики прочани.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859170
Рубрика: Присвячення
дата надходження 25.12.2019
автор: Шостацька Людмила