Софія малює казку.


Малює  зранку  донька  —
Арку́шик  шурхотить,
З  під  пальчиків  маленьких
Стежина  в  ліс  біжить…
 
З  дитиною  сидіти
Робота  не  дає,
Хай  крихітка  малює,
Якщо  натхнення  є.
 
Година  промайнула,
І  я  в  обідній  час
Софійку  до  їдальні
Запрошую  якраз.
 
—  А  що  намалювала,
Художниця  моя?
—  Хатинку  в  лісі  темнім.
В  ній  затишно  щодня.
 
У  хатці  тій  бабуся
Живе  із  давніх  пір.
Завжди  радіє  гостям,
Котрі  зайшли  у  двір.
 
Розкаже,  де  гриби  є
І  ягоди,  усім.
Для  дружньої  розмови
Запрошує  у  дім.
 
Гостинно  стіл  накриє,
Духмяний  чай  наллє,
Подасть  і  мед,  варення  —
Все,  що  в  хатинці  є.
 
Ще  пиріжки  бабуся
Готує  чарівні:
Їсть  кожний  подорожній  —
Голодний  він  чи  ні.
 
—  А  в  чому  їхні  чари?
—  Коли  куштуєш  ти,
Ніколи  не  забудеш
Такої  смакоти.
 
А  ще  вона  лікує
Звіряток  в  лісі  тім,
Вони  без  страху  зовсім
До  неї  йдуть  у  дім.
 
—  Софійко,  доню  мила,
Малюнок  покажи,
Я  бачити  це  хочу,
По  нього  побіжи.
 
Дивлюся  на  малюнок,
Що  донька  подала:
Стежина  йде  до  лісу…
Все,  з  чого  почала.
 
 
—  А  хатка  де?  Бабуся?
І  вся  ця  дивина?
—  А  де  ж  іще?  У  лісі
Захована  вона!
 


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857917
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2019
автор: Зелений Гай