Довбуть кийками згорбленi сусідки
в'язкий щоденний морок, що не зник,
і знов виходять з темряви, з нізвідки
старенька хата, вишитий рушник.
Промінчик сонця грає і сріблиться,
сховається і знову за своє –
то бавиться довершена дрібниця,
яку з кишені ранок дістає.
Життя спливло, а згадується й досі
липневий ранок, схожий на оцей,
і зайчик мерехтливий на підлозі,
народжений щілиною дверей.
За всі грiхи – соромнi i скоромнi –
я став собі тверезим і чужим.
Не треба, зайчик, ластитись до скроні,
бо там суворий візовий режим.
---
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857835
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.12.2019
автор: Олександр Таратайко