В зимову світлу ніч прокинешся раптово,
поглянеш у вікно - будинки сірі сплять.
Ллють світло ліхтарі загострено-нервово,
що проникає в дім крізь скла холодну гладь.
У темних небесах, в морозній височіні
вже місяць вигляда, зірковий ватажок.
З дахів похилих вниз спадають сірі тіні
й нашіптують мені сюжети для казок.
Весь вечір падав сніг – засипав підвіконня,
посидіть місяць сів на цей холодний мох.
Мабуть, у нього теж замріяне безсоння,
і я вже не одна – ми з місяцем удвох.
Посидів – та поплив, неначе лебедиця,
а я згадала те, що трапилось колись:
малим дівчам себе, дівочі таємниці
та мрії про любов, що так і не збулись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857818
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.12.2019
автор: Денисова Елена