Тривожить осінь

(Присвячую  дідусеві  Лободі  Івану  Васильовичу,  репресованому  у  30-і  роки).

Чому  з  життя  раніше  йдуть  найкращі?
Чи  й  там  потреба  в  цвіті  є  такім?
Пішов  дідусь  мій  –  не  далекий  пращур  –
В  30-і,  у  репресій  дні  гіркі.

Пішов,  щоби  назад  не  повернутись,
А  зникнути  (були  ж  такі  «суди»),
Тільки  тому,  що  не  хотів  прогнутись.
Таких  система  вміла  посадить,
Щоб  не  було  їй  клопоту-  мороки
І  у  покорі  весь  народ  тримать.
Минали  дні  і  місяці,  і  роки,
Відвіхолила  не  одна  й  зима.

Вже  й  діти  його  світ  цей  залишили
І  з  напівправдою  вмирали  на  устах,
Не  знаючи,  де  рвав  їх  батько  жили,
Не  відаючи,  а  чи  мав  хреста.
Чому  ж  так  довго  правди  ми  шукаєм,
Закопану  в  радянську  глибину?
Нависла  знов  гроза  над  нашим  краєм  –
Орда  червона  знов  веде  війну.
Донбас  і  Крим  –  в  ворожій  павутині,
І  знов  найкращі  у  бою  за  всіх  –
Не  тільки  за  свою  стоять  родину,
Бо  розуміють:  заховатись  –  ГРІХ!

Тривожить  осінь  і  мої  вже  скроні,
Наш  знов  кордон  прорвали  москалі,
Пора  вже  п’яту  знищити  колону  –
Погибель  це  для  нашої  землі.
Чомусь  з  життя  раніш  ідуть  найкращі,
Та  не  завжди  їм  почесті,  хвала,
Хоч  набагато  їм  жилося  важче.
На  більше  доля  їх  не  спромоглась?
1.09.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857765
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.12.2019
автор: Ганна Верес