НЕВИДАНІ ГОСТІ БОРИСТЕНА…

                                                   Якось  таки  здивувався,
                                                   Зчудувався  наш  Бористен...
                                                   Зачудовано  вдивлявся,
                                                   Що  за  гості  пливуть  тепер...

                                                   Бачив  він  багато  всяких:
                                                   І  озброєних,  і  грізних,
                                                   Він  носив  на  своїх  хвилях,
                                                   Навіть  в  шкірах  хижих  звірів  ...

                                                   А  таких  він  вперше  бачить,
                                                   І  здається  це  незвичним,
                                                   Люди  мирні,  диво  -  зрячі,
                                                   І  погляди  у  них  світлі...

                                                   Розглядаються  навколо,
                                                   Раді  світ  весь  пригорнути,
                                                   Молоді  і  сивочолі,
                                                   І  тепло  від  них  всіх  чути...

                                                   Судно  легко    поре  хвилі,
                                                   І  слова  як  води  ллються...
                                                   Якісь  диво  -  особливі,
                                                   Йому  піснею  здаються...

                                                   Бористен  таких  не  бачив,
                                                   Мо'  зійшли  вони  із  неба...
                                                   Між  собою  щось  судачать,
                                                   Усе  тихо  й  так  як  треба...

                                                   Подорожні  звеслувались,
                                                   Судно  витягли  на  берег...
                                                   І  самі  розташувались,
                                                   Наближався  ж  бо  вже  вечір...

                                                   Розвели  вогонь  безпечний,
                                                   І  вечерю  зготували...
                                                   Сіли  навколо  багаття  ,
                                                   Слухать  оповідь  від  старця...

                                                   Слова  сповненні  любові,
                                                   Душі  всім  їм  зігрівали,
                                                   Бористен  усе  те  слухав,
                                                   Й  ліс  дрімучий  усміхався...

                                                   Бористен  було  подумав,
                                                   Що  це  янголи,  не  люди,
                                                   Навіть  місяць  з  неба  слухав,
                                                   І  кивав  привітно  й  мудро...

                                                   Як  скінчилася  вечеря,
                                                   Помолилися  всі  Богу...
                                                   У  наметі  біля  судна,
                                                   Їм  спочинок  гарним  буде...

                                                   А  на  ранок,  як  проснулись,
                                                   Усі  дружно  працювали,
                                                   З  дубчака  міцного  дуже,
                                                   Хреста  вдало  змайстрували...

                                                   Вийшли  зі  хрестом  на  гору,
                                                   Там  його  і  встановили,
                                                   Щоб  велично  у  просторі,
                                                   Бачив  все,  що  є  навколо...

                                                   Перший  хрест  ураз  засяяв,
                                                   Над  могутнім  Бористеном,
                                                   Щоби  вічно  там  стояти,
                                                   Й  буть  завжди  благословенним...

                                                   Чи  стоїть  той  хрест  донині,
                                                   Я  не  знаю,  добрі  люди...
                                                   Та  його  благословення,
                                                   Всі  віряни  чують  всюди...

                                                   І  я  вірю  Бористену,
                                                   Він  все  добре  пам"ятає,
                                                   Його  води  несуть  правду,
                                                   Він  історію  цю  знає...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857734
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 12.12.2019
автор: геометрія