«Любові раб»


Була  рабинею,  в  твоєму  королівстві
В  кайдани  скута,  далі  від  жалю
А  ти  й  не  зчувся,  як  здійснилось  вбивство
І  вбито  душу    світлую  мою.

Була  тобі  потіхою  на  вечір,
Безжально  одяг  рвав  на  сотні  шмат
А  зранку  голі  й  закоцюрблі  плечі
Вертав  до  тих  холодних  ржавих  ґрат.

Я  попри  все  від  величі  п‘яніла,
Адже  король,  мене  собі  обрав!
Хоч  він  жадав  лише  гаряче  тіло,
Й  як  я  його,  -  мене  він  не  кохав.

Шкода  що  я  так  пізно  зрозуміла,
Мій  сплинув  час,  набавився  король.
Чи  Вашій  Світлості  тепер  уже  немила?
Чи  у  житті  його,  скінчилась  моя  роль?

І  як  усі,  покинута,  самотня,
Вигнанкою  пішла  в  далекий  путь.
І  я  клянусь  надалі,  від  сьогодні
Мене  в  кайдани  вже  не  закують.

І  хоч  яка  вона  не  буде  гарна,
Навік  зречусь,  до  скону  власних  днів.
Любов  ота  -  ілюзія  примарна
Із  вільних  духом  створює  рабів

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857642
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.12.2019
автор: V.S.