У тім селі між річкою і гаєм,
де я спізнав земне і неземне,
мене тепер ніхто не зустрічає
і мало хто пригадує мене.
Давно, коли життя було зелене
та й сам я був зеленим хлопчаком,
святі пісні тулилися до мене
і час ходив дрібненьким їжачком.
Росли в садочку сині-сині сливи
і сюркотіли коники в траві,
а мама з татом ще були щасливі,
закохані, здорові і живі.
Дерева одягали інші блузки,
усе було навкруг, як уві сні,
бо щастя ще приходило по-людськи:
через кохання, віру і пісні.
Бентежить те минуле, наче лоскіт,
а під очима – зморшки та мішки...
Натомість маю вже великий досвід,
пігулки і домашні пиріжки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857508
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2019
автор: Олександр Таратайко