Палить душу роса,
І сонце так пізно встає.
Розбуди ти ще раз небеса,
І ще раз хай душа запалає.
Хай кулі сталеві
Знітяться в полум'ї серця.
На землі цій не завжди в обмані
Завмирає навіки душа.
Ковзається зірка рождення
По замерзлому небу,
І святки дзвенять ностальгічно.
Все нагадалося:
І те, що вже давно забути треба.
І ніч рождення дасть язик
Тим, що німотою мучилися віки.
Хай плаче горе,
І заговорить в утробі немовля,
І забринять у небі зорі,
Ще раз воскресне хай
Оновлене життя.
Комети хвостами
Зшивають молочні шляхи.
І місяць бреде до сонця покоями
Міняти ніч на день.
Міняти іскру на уламок душі
Зорі спішать на межі.
І всесвіт спішить єднати
Чорне і червоне,
Міняючи різнобарв'я ниток душі.
І янгол перший Діоніс
Веде в полоні вперше пізнаної муки.
І ти єднання всіх дзеркал
Наповнених свідомістю і часом.
П'янкий , величний обеліск чуття,
Ідеш по вічності,
Несеш свою багатогранну мить.
Та нескінченна мить,
Що в чаші часу мілісекунду спить,
І три секунди поїть душу.
І ти гориш:
Осколком свідомого бажання
Днини.
І хай оточують тебе міліарди людей
І служителів вічного часу,
Ти з ними уламок єдиної грані
У чаші мінливих ідей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857383
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.12.2019
автор: Лебідь Рая