Він малює дитину

Він  малює  дитину.  Вона  береже  фігуру.
Підсолоджують  мрії  ‒  учора  купили  кота.
Куранти  у  скронях  пульсують,  як  бій  ‒  понадміру.
Заповзають  мурашки  під  білу  оголену  шкіру.
У  кожного  свій  апогей  і  своя  висота.

В  неї  ‒  браво  кар’єра.  Він  знову  малює  дитину.
Замасковують  мрії,  три  тижні  мандрують  ‒  вояж.
Вона  вчить  іноземні,  освоює  мертву  латину.
Набирає  вагу.  Позбувається  вщент  нікотину.
Накопичує  в  банку  доволі  пристойний  тираж.

Він  потроху  звикає,  та  все  ще  малює  дитину.
Приховує  мрії  у  морі  книжок  ‒  книголюб.
На  благодійність  відмірює  рівно  третину,
потайки  на  сиротинець  дає  копійчину.
Вона  ж  черговий  відкриває  у  місті  паб-клуб.

Але  з  часом  принишкла,  поникла  у  діях  й  думках.
І  йому  не  до  мрій,  бо  й  своя  вже  поколює  спина.  
Ще  буває  насниться  колиска  у  вранішніх  снах,
та  вже  рідше  і  рідше  тримає  він  пензля  в  руках.
Він  потроху  забув,  як  воно  малювати  дитину.
©  Ольга  Береза

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857328
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.12.2019
автор: Ольга Береза