Невиліковно хвора жінка на любов…
Любов до ближніх, світу і природи,
До всіх капризів й дивностей погоди,
Що пролітають безупинно за вікном.
В твоєму серці завжди всесвіт доброти,
Ділитись всім, що маєш, в твоїй звичці,
Де б не була, в якому краю, місці,
Любов й тепло даруєш, людям навкруги.
І не шкода тобі потрачених років,
Господь відвів тобі так мало часу,
А ти на друзів, з першого ще класу,
Його, усміхнена, ділила залюбки.
Ділила долю навпіл і своє життя,
Шматок душі і всім частинку серця…
Твоє добро, як та вода з джерельця,
Як, на сорочці білій, срібне вишиття.
Твоя любов земна не знає людських меж,
Вона, як розпис на святій іконі,
Мов лінія, у мами на долоні,
Як животворний хрест, що доторкнувсь небес!
Невиліковно хвора жінка на любов,
Ти не чекаєш від людей віддачу,
Хоч часто лиш отримуєш на здачу,
Солоні сльози, осуд, докори…Та знов,
Своїм, ти щиро вкотре ділишся добром.
І я молю Всевишнього так ревно,
Та вірю щиро, вперто, не даремно,
Що ти отримаєш сторицею тепло!
І в твоє чисте серце вселиться вогонь,
Воно зігріє ближнього, врятує…
Я лиш не знаю, грішників чи чує,
Чи хоче чути слово, втомлений Господь?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857313
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2019
автор: Ярослав Ланьо