Я - дитина сувора.
Мені в душу влились
Чебреці і печаль.
Я - дитина не бідна й не хвора.
Я дитина зачата не в час.
Як настане пора
І засіє весна
Луги й квіти свої.
Я літатиму легко над ними.
Я кричатиму пташкою:
Буду тій я весні за уста.
А тепер: я ще рано.
Ой, рано у світ…
А вже завтра –
То буде запізно.
Ми кричім в сповитку,-
Ми вінчаємось зі світом.
Світ далекий і мрійний.
В ньому вічність сама,
В ньому сиві, журні попелища.
І немає у світі найгірш:
Як та зрада близьких-
Ближчих серцю людей.
Як Господь би карав.
І як чорт забирав.
То у тім пожарищі одвік;
Щоб найтяжче згорала душа,
Відбирається серце:плекання і цвіт…
І як я вже повік вирушаю
Той людиною в світ: у гроті і цвіті
То, Господь, з мене строго питай.
Мене тяжко карай.
Але серце моє…
Допоки світ зо мною, а я із ним у парі
Душу мою, Господь,
Живу
Не труї, не карай:
Серце моє живе не гаси,
О, Господь, всеблагий
Ти любов в моїм серці не вбий…
Крізь зародження щастя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857299
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.12.2019
автор: Лебідь Рая