Не згаснуть почуття, як ті перлини,
Що я збирав і сіяв поміж зір
Холодними ночами. І до згину
Нестиму я дари твої, повір,
Моя Евтерпо, збережу зернини.
А чи немарний буде мій посів?..
...І виростуть посеред трясовини
Мелодії співзвучні сотні лір.
Нектар любові біль дарує всоте,
І ним я до сьогодні ще живу.
Для інших насолода – не скорбота,
Що в небо окриляє наяву.
Мандруємо садами разом потай,
Самотнє наше, музо, рандеву.
© Володимир Верста
Дата написання: 09.07.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857259
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 08.12.2019
автор: Володимир Верста