Його побила наволоч за мову.
Понівечила смачно, аж до смерті.
В часи, коли війська відводить клоун,
нема до України сантиментів.
Вклоняймося катам своїм ще нижче.
Хай суне знов орда, голодна, темна.
Як лізти – то по шию вже в багнище,
де згублять не одного ще Артема.
За те, що був на ділі українцем.
І в серці, й на устах, і на майданах.
Клубок з думок прокльонами роїться.
Відпустять зло некаране задарма.
Мов так і треба – гниди знов на волі.
Бо там, в суді такі ж засіли гниди.
Ви ще занепокоєні, нервові?
Дарма: ця смерть не спинить рух планиди.
Що українці? – Їх на кулі жменька.
І ті давно вже звикли до принижень.
То й що, як вкотре наволоч спортсменська
ножем якогось гаврика прониже?
Ні пари з уст. Язик усох без мови.
Народові дорожча та антена,
яка з кремля диктує нам умови.
А ви тут про якесь життя Артема!
Удавана – не дійсна Україна.
Нуртує в ній давно русмірський демон.
І може, завтра ти чи я – все рівно –
у засвіти полине, за Артемом.
© Сашко Обрій. Поезія.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857228
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.12.2019
автор: Олександр Обрій