Цвіте, цвіте рясний
Який ти далекий!
Світе, світе,
Хороший прекрасний,
Який ти великий!
А я знайду
Тую горобину,
Що я зерня посадила,
Знайду – прихилюся:
Ой, ти горобино,
Цвітом рясна;
А чи я дівчина
Та не красна?
Чи умію жити?
Вмію ж я любити…
Що ж ти, горобино,
Хмарами полину
Обплелася?
Чи ж тобі розквітнуть
Весна не далася?
Чи ж ти, висока
До сонця дістала?
Що ж ти, горобино,
Похилилась стала?
Ой я – горобина,
Та я висока
З сонцем розмовляла.
Од вітру линяла;
Як весна прийшла:
Цвітом зацвіла.
А прийшли полини
Гіркі - обступили…
Горобина рясна,
Горобина красна,
Чи я не прекрасна -
Жінка України,
Землі чорнобривих?
Ой, чи сині очі,
А чи довгі коси
Щастя то приносять?
А чи чорні землі,
Чи калини зерня -
Щастя України
Той землі полину?
Візьму тії коси
Розпущу по вітру,
Візьму тії очі -
Сльози тії витру.
Стане горобина
Рясно розквітати,
Стане горобина
Ягоди кидати.
Земля України
Горобини ягоди
Рясно розсівати.
Стане земля України
Отії полини вижинати,
Не дасть їм зростати.
Віють вітри
Мої коси,
Сушить сонце
Мої сльози.
Ростить земля
України
Рясні горобини,
Червоні калини,-
З серця,
Що за Україну
В'яло та і гине.
Цвіте, цвіте рясний,
Який ти прекрасний!
Світе, світе,
Хороший прекрасний
Який ти широкий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857042
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.12.2019
автор: Лебідь Рая