ПЕРЕДНЄ СЛОВО
Взагалі-то я вже багато років мислитель скептичний. З огляду на це, усе нижческазане втрачає свою вагу як щось догматичне. Однак я відчуваю батьківські почуття до цієї своєї юнацької праці; вона для мене наче донька, якої у мене ніколи не було і певно вже ніколи не буде. Може вона незграбна та смішна (правду кажучи, сьогодні мені дійсно вона здається доволі кумедною), може навіть непробачно наївна, зате рідна, зате своя. Я писав її під містичним враженням від кількох не надто поважних мислителів, намагаючись по-своєму відповісти на фундаментальні питання. Що ж, на якісь із цих питань я все ж дав відповідь, якісь лишив у спокої по властивій моєму розуму слабкості.
Здається, корисно буде познайомити із «Трактатом» допитливого читача – саме тому я включаю його у свою дебютну філософську книгу на правах додатка. «Трактат про Силу та Знання» ділиться на жмутки, а ті в свою чергу на смислові параграфи, інколи зустрічаються ілюстрації. Тут, як і в «Кишеньковій зірці» та «Сповіді» накидано все підряд – читач мав устигнути звикнути до мого стилю викладу, що, як видно, у мене з молодих літ.
Автор
01.12.19
ПЕРШИЙ ЖМУТОК РОЗДУМІВ
§1
Насправді є тільки безмежна пустота та крихітні частинки, що різнонаправленими потоками у ній рухаються – до такого висновку приходить усяка людина, яка обтяжує себе спогляданням за світом. Згадані мною частинки називаються іще матерією, або, по-нашому, речовиною. Що таке ся речовина? Не можу дати точної відповіді, і навряд чи хто-небудь колись її дасть (мислителі усіх часів намагалися це зробити), та я скажу, що вона не є ні воднем, ні киснем, ні деревиною, ні землею окремо, бо вона – все це одразу.
§2
Гадаю, немає ні в кого сумнівів у тому, що світ, який ми бачимо, з’явився не за один день і не завжди був таким, як зараз – це блискуче довів Іммануїл Кант, навіть усі релігії світу своєрідно говорять про це. Матерія якимось дивовижним чином організується, наче пазл, складається у безліч форм, від найпростіших і, на перший погляд, непорушних, яскравим представником яких виступає маленький крихкий камінчик, до неймовірно складних, активно рухливих, як, наприклад, людина.
§3
Чому матерія рухається? – відповідь на це питання є ключем до усієї світобудови. Матеріалісти говорять, рух – основна властивість матерії, без якої вона не була б навіть вагомою, тобто вони кажуть про те, що речовина рухається сама собою. Розум людський слабкий, але його достатньо, щоб збагнути фальш положення про саморухливу речовину – здоровий глузд виступає проти матеріалізму. Та стороннього двигуна у матерії бути теж не може, бо тоді відчувається сумнів щодо нього. Справді, що підбурює до руху сам двигун?
§4
Я запевняю: матерія просочена таємничою Силою, якої ми не в змозі побачити неозброєним оком. Саме ця Сила рухає речовину. Це не ідеалізм, а дуалізм, бо не існує матерії без Сили і Сили без матерії. Для мене очевидно, що не можна розділити Силу та матерію, але якби так можна було зробити, то мова йшла би про дві абсолютно різні субстанції, що не здатні переходити одна в одну. Взаємодоказовість наш розум сприймає нормально, і навіть якось по-рідному, він сприймає замкнені системи, отже моя теорія має право на життя.
§5
Матерія та Сила, імовірніше за все, несотворені та незнищенні, вони завжди були; у іншому випадку вони виникли б з нічого та могли б піти в нікуди, а такого ніхто ніколи не бачив. Речовина мінлива, здатна до змін, як зовнішніх, так і внутрішніх. Є привід припускати, що матерія завдяки Силі стискається до неймовірно маленьких розмірів і розширюється періодично – можливо, саме так виникають і зникають всесвіти.
§6
Чи наділена Сила розумом? Може вона подібна до декартівської мислячої субстанції чи Анаксагорового Розуму? Імовірно, так воно і є у певному сенсі. Підтвердженням цьому є бездоганне влаштування світу. Якби світ був би упорядкований простим випадком, то ми обов’язково тут на Землі чи далеко у космосі знайшли би щось позбавлене бездоганності, а цього поки що не відбулося, хоча ми бачимо у телескопи тисячі світлових років простору. Із мого припущення логічно випливає те, що неорганічна та нижча за людину органічна матерія теж наділені певним розумом. Так, тільки треба сказати, що рівень розумності напряму залежить від рівня організації матерії.
§7
Матеріалісти не можуть дати адекватної відповіді на питання чому, як і коли виникають психічні процеси; ідеалісти не можуть пояснити перехід духа в матерію. Моя теорія, що скріплює речовину та Силу, уникає ніяковіння перед цими моментами. Речовина постійно, у кожну мить випромінює Силу, тому навіть за абсолютного температурного нуля вона не перестає коливатися. Я впевнений, що якби ми подивилися на кульку через спеціальні окуляри, то побачили би щось подібне до сонця.
§8
Сила здатна перетікати з однієї частинки речовини в іншу разом з імпульсами та передавати Знання. Оскільки наша планета переповнена речовиною, то можна сказати, що вона і все на ній – се єдиний живий організм, якщо, звісно ж, мати на увазі єдність Сили та Знання. Те, що називають душею, або свідомістю, насправді є виявом Сили. Отже індивідуальне безсмертя – се вигадка, але загальне безсмертя – реальність, бо матерія та Сила незнищенні та несотворені.
§9
Між моїм розумом та об’єктом існує кілька фільтрів. Ми зазвичай більше покладаємося на очі, тому я візьму за приклад саме зорове сприйняття об’єкта. На дні мого ока обернене відображення, ну скажімо, скляної вази. Відображення виникає так: від скляної вази відбивається сонячне проміння та потрапляє до дзеркалоподібного дна мого ока. Відображення перетворюється на імпульси та по нервах потрапляє до мого мозку, а вже там виникає образ скляної вази. Цей процес надзвичайно складний, але його можна описати ще й так: від вази відбиваються промені світла, що складаються з маленьких часточок, просочених Силою, а разом із тим і Знанням; промені потрапляють до мого ока та передають Знання; воно перетікає разом із Силою до мого мозку, де змішується із моєю власною Силою та створює образ вази.
§10
Може бути і наступна ситуація, доволі цікава. Людина, подібно до будь-якої іншої живої істоти, здатна сприймати лише перебуваючи у речовині (бодай сильно розрідженій, якою є світло) і тільки речовину. Знання може передаватися між частинками речовини при простому дотику, отже не обов’язково потрібні очі, щоб бачити, і вуха, щоб чути. Поки людина знаходиться у матерії, вона під’єднана до певної інформаційної системи. Уявімо собі дві хмари, що зіштовхуються і зливаються, закручуючись – ось, що я намагаюся сказати.
ДРУГИЙ ЖМУТОК РОЗДУМІВ
§1
Людина та звичайний камінь – дві живі істоти, бо вони у рівній мірі наділені Силою. Звісно, життя у них зовсім різне. Я гадаю, що Сила циркулює у їхніх тілах, наче кров, циркулює разом зі Знанням. Коли порушуються звичні закони циркуляції Сили, людина старішає або починає хворіти. Особливої уваги заслуговують душевні хвороби, зокрема шизофренія. Учені люди кажуть, вірніше припускають, що вона пов’язана із перевиробництвом дофаміну. Але глибинної суті цієї хвороби іще ніхто не розкрив. Можливо, Сила та Знання у організмі якимось чином чомусь переінакшуються, тягнучи за собою такі неприємні наслідки.
§2
Усе, що я досі говорив, дуже схоже на пантеїзм. У певному сенсі це дійсно так, але тільки якщо ми прирівнюємо Силу до бога-всетримача. Відмінностей насправді чимало. Та звернемо поки що увагу на подібні риси. І пантеїстичний біг, і Сила наповнюють усе життям, вони обидва імовірно наділені розумом, вони породжують рух. Мені здається, з усіх мислителів, котрі були раніше, більше за всіх до мене подібні Бенедикт Спіноза, Пьєр Тейяр де Шарден і особливо Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг.
§3
Сила прагне до усвідомлення самої себе. Я дійсно і щиро згоден із тією думкою, що все те, що називається нами неживою або несвідомою природою – просто невдала спробо рефлексії Сили. Людина є єдиною відомою мені істотою, яка напевно намагається пізнати світ. Та далеко не кожна людина займається цим. Інші істоти тому, скоріше за все, лише відпрацьовують примітивні сценарії життя: мурахи будують однотипні мурашники, а бобри – греблі.
§4
Як можливе людське знання (з маленької) про щось? Мислителі-просвітники пішли набагато далі сучасної науки у цьому питанні. – Вони запропонували теорію «відбитків ідей», буцімто ідея чогось «відтискається» у нашому мозку. Діалектики ж казали, що у знанні суб’єктивне співпадає з об’єктивним. Я близький до останніх. Сама Сила містить Знання (з великої). У суб’єкті Знання самодостатнє та мінливе, тому можлива уява, сни тощо. З об’єкта ж у суб’єкт Знання просто перетікає. Воно насправді незнищенне і тому ми здатні згадувати навіть давно забуте за певних зусиль. Коли здається, що Знання знищується (прогресуюча амнезія), тоді у людині порушений звичний тік Сили. Така моя думка.
§5
Людина, являючись чільним проявом Сили на нашій планеті, хоче успадкувати усі якості Сили, а не тільки розумність і чутливість. Головні якості її, як і самої невіддільної від неї матерії, – се несотвореність і незнищенність, вічність словом. Отже людина більше за все жадає безсмертя. Правильно сказав Володимир Сергійович Соловйов: безсмертна людина – ось, що таке справжня надлюдина. Безсмертя наше – кінець історії, її основна ціль. Я впевнений: колись ми створимо собі тіла, не підвладні часу.
§6
Матерія та Сила одночасно містять у собі жадання гармонії та хаосу, хоч це і звучить досить дивно. Усі речі на світі поступово розпадаються на найменші часточки, усе на світі поступово складається з найменших часточок. Правий у чомусь був Емпедокл, коли повчав про те, що світ то розпадається на чотири стихії, то з’єднується у велику кулю під дією Любові (притягання) та Ненависті (відштовхування). Воістину матерія та Сила суперечливі, та єдині – справжня діалектика.
§7
Уже сказано мною, що речовина постійно випромінює Силу (І, §7). Може здатися на перший погляд, що це твердження не сильно співзвучне з тим, що Сила невіддільна від матерії. Я уточню. Силу ми могли б побачити в образі певного роду поля, схожого, наприклад, на магнітне поле. Але це не зовсім магнітне поле, вірніше, Сила може не обмежуватися у своїх проявах ним.
§8
Матерію та Силу ніхто ніколи не створював, вони завжди були. Справді, шукати причину вічного – усе одно, що шукати початок безкінечного. Моя думка може звучати дуже непереконливо для тих, хто звик постійно шукати, але, вочевидь, вона найбільш наближена до правди. Справді, Сила по своїх якостях наближена до бога, а віруючі ніколи не задаються питанням про його вік, а якщо віруючі філософи і задаються, то нічтоже сумнящеся кажуть, що він, біг, вічний. Матеріалістичні філософи, подібно до мене, кажуть, що матерія не має початку. Отже я кажу вже давно відомі всім речі, просто у новому світлі, по-новому.
§9
Якщо людина, знаходячись у матерії, підключена до глобальної інформаційної системи, то вона за певних зусиль, за певних обставин може знати абсолютно усе відоме людству та навіть більше того. Така моя думка, так я намагаюся пояснити різноманітні чудеса людського розуму пов’язані зі знанням, з якими хоч раз у житті зіштовхувався кожен із нас, наприклад інтуїцію, яснобачення (саме це слово), читання чужих думок, розуміння чужих почуттів тощо.
§10
Коли людина трохи поглиблюється у вивчення своїх відчуттів, вона доходить до висновку, що у неї немає підстав визнавати існування інших людей. Варто їй поглибитися іще більше – починає сумніватися у власному бутті. Але якісний аналіз наших відчуттів доведе нам, що існуємо ми, що існують інші. Бо що ж ми таке, як не високоорганізована матерія, просочена Силою, а разом із тим і Знанням?
30.11.19 –
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856994
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2019
автор: