Вибрані уривки зі студентських семінарів

[I.  Кінічна  етика]

Етика  кінізму  полягала  у  відсутності  писаної  етики  як  такої.  Тут,  по-моєму,  варто  говорити  про  так  звану  природну  людину,  людину,  що  кориться  своїм  почуттям.  Ми  бачимо  на  конкретних  прикладах  (Діоген  Синопський,  Гіпархія  та  Кратет),  що  нічого  поганого  природна  людина  по  факту  не  робить.  Так,  звісно,  вона  поводиться  доволі  епатажно,  проте  смерті  нікому  не  несе,  вона  не  краде,  не  грабує,  а  гріється  на  сонці,  коли  поряд  великий  цар,  і  називає  себе  космополітом,  громадянином  світу.  Мені  думається,  що  кінізм  добре  доводить  життєздатність  анархічних  ідей.

[II.  Суб’єктивність  фізичної  логіки  та  Аристотель]

За  влучним  висловом  Карла  Маркса,  Аристотель  –  найвидатніший  розум  Давньої  Греції.  Його  перу  належать  твори  про  природу,  про  людину,  про  політику,  про  психологію,  про  логіку,  про  пізнання,  про  риторику  і  т.д.  Він  був  послідовним  номіналістом  і  критикував  світ  ідей  свого  вчителя  Платона,  заснував  формальну  логіку,  але  він  же,  я  вважаю,  зіштовхнувся  з  тим,  що  вона  безкорисна  для  пояснення  світу  –  я  поясню  це  на  прикладі  одного  знаменитого  силогізму  «Якщо  А=В,  а  В=С,  то  С=А».  Перекладемо  силогізм  на  нормальну  мову:  «Якщо  книга  –  це  book  (англ.  книга),  а  book  є  тим  самим,  що  і  buch  (нім.  книга),  то  книга  –  це  buch».  Хіба  є  користь  від  того,  що  я  виводжу  наявність  світла  з  наявності  світла?  –  а  саме  до  цього  зводиться  формальна  логіка,  коли  її  застосовуєш  відносно  світу.  Аристотель  не  міг  не  розуміти  цього,  тому  і  здійснив  спробу  створити  фізичну  логіку,  що  добре  показана  у  його  книзі  «Фізика».  Але  великий  мислитель  не  міг  уникнути  суб’єктивності  у  цілому  ряді  фізичних  питань,  бо  світ  у  свідомості  суб’єкта  починає  підкорюватися  логіці  самого  суб’єкта  ,  Аристотель  у  буквальному  сенсі  нав’язував  видимому  світові  власні  закони,  такі  як  «У  всього,  що  рухається,  має  бути  рушій»  або  ще  краще  «У  всього  є  початок  і  кінець»      –  сі  закони  недоказові,  вони  суб’єктивні,  вигадані,  припущені,  тому  проти  фізичної  логіки  стагеріта  виступає  ряд  інших  логік,  зокрема  діалектична  Гераклітова,  згідно  до  якої  рух  –  головна  властивість  тіла,  а  початку  і  кінця  просто  немає.

[III.  Слабкість  розуму]

Чжуан-цзи,  до  якого  ми  ще  повернемося,  сказав  якось,  що  світ  безмежний,  а  знання  обмежене.  Що  ж,  якщо  об’єктивний  світ  існує,  то  цей  вислів  є  один  із  тих  небагатьох,  що  їх  можна  назвати  правильними.  Дійсно,  суб’єкт  намагається  охопити  світ  своїм  розумом,  але  сама  думка  не  безмежна:  вона  інколи  може  бути  обмежена  хоча  б  тією  ж  мовою  –  це  намагався  довести  Вітгенштайн;  сам  Аристотель  у  «Софістичних  запереченнях»  каже,  що  «число  імен  і  слів  обмежене,  а  кількість  речей  необмежена»  –  саме  тому  образ  світу  у  наших  головах  підкорений  нашим  розумам.  До  того  ж,  сам  образ  світу  у  голові  і  об’єктивний  світ  не  можуть  бути  тотожними  з  логічних  причин  –  інакше  чомусь  думають  тільки  деякі  діаматівці,  що  почасти  зближує  їх  із  соліпсистами.

[IV.  Таємнича  сила]

Зараз  я  цілком  серйозно  заявляю,  що  таємнича  сила,  байдуже  як  її  називають  –  богом,  абсолютом,  енергією  чи  волею  –  просичує  усе  на  світі  і  пронизуючи  світ,  наче  нитка  перлину,  ця  сила  наділяє  інертну,  неживу  матерію  відомими  нам  законами.  (Це  дуже  схоже  на  главу  з  Бхагавад  Гіти,  де  описується  всесвітня  форма  Вішну,  тому  можна  додати,  що  індійці  зробили  значніший  внесок  у  філософію  божества,  ніж  християни,  що  б  там  не  казали.)  Я  спробую  довести  це  наступним  чином:  розум  жодної  мислячої  людини  не  здатен  задовільнитися,  коли  йому  догматично  кажуть,  що  рух  –  се  така  ж  якість  матерії,  як,  наприклад,  опір,  а  розум  людини  –  се  надійний  індикатор.  Із  цього  виводиться  необхідність  іншого  пояснення,  але  розумним  християнським  богом  або  Зевсом  рух  матерії  не  поясниш,  не  вчинивши  філософського  самогубства,  бо  ми  фактично  тут  вигадали  б  сторонній,  незалежний  двигун.  Всепронизуюча  сила,  що  не  існує  за  межами  матерії  і  без  якої  неможлива  матерія  дає  задовільне  пояснення  всьому  і  розум  перестає  страждати  і  не  позбавляється  своєї  сили.  Можна  сказати,  що  я  вдався  до  взаємодоказовості:  матерія  не  породжує  дух  і  дух  не  породжує  матерію.  Але  тут  є  цікавинка.  Я  вже  сказав,  що  таємнича  сила  просочує  все  на  світі.  Слід  додумати,  що  вона  пронизує  і  нас  –  ось  чому  ми  живемо,  рухаємося,  мислимо,  старішаємо  та  помираємо,  ось  чому,  коли  ми  бачимо  гармонію  світу,  перше,  що  приходить  на  у  голову  –  це  ідея  бога.  На  жаль,  моя  теорія  заперечує  таке  бажане  для  багатьох  особисте  безсмертя:  сила  рівно  пронизує  нас  усіх.

[V.  Про  науки]

Усі  негуманітарні  науки  –  медицина,  математика  тощо  –  врешті-решт  тримаються  на  певному  міцному  фундаменті,  науки  ж  гуманітарні  тримаються  виключно  на  міфах  і  знаках  вигаданих  самою  людиною,  можна  сказати,  що  гуманітарні  науки  взагалі  ні  на  чому  не  тримаються.  Найбільш  відірвана  від  землі  наука  –  се  філософія,  навіть  скажу  конкретніше  –  метафізика.  У  той  же  час,  у  світі  людей  гуманітарні  науки  набувають  неабиякої  ваги,  а  філософія,  точніше  метафізика  мається  за  щось  божественне,  за  щось  не  кожному  підсильне.

[VI.  Про  союз  егоїстів]

Чомусь  –  я  дійсно  не  знаю  чому  –  читачі  Макса  Штірнера  думають,  що  союз  егоїстів  –  се  невеличка  озброєна  банда,  яка  швидко  збирається  і  так  само  швидко  зникає.  Давайте  подумаємо.  Не  знаю  як  іншим,  а  мені  для  нормального  життя  у  будь-який  момент  часу  потрібні  п’ять  чоловік.  Припустімо,  що  кожному  із  цих  п’яти  теж  треба  по  п’ять  чоловік  у  якості  друзів  чи  колег.  Один  вже  є  –  це  я,  але  зовсім  не  обов’язково,  щоб  інші  чотири  були  тими  ж  самими,  що  обрав  собі  я.  Таким  чином  союз  егоїстів  охоплює  усю  землю.  Мабуть,  навіть  Штірнер  не  дуже  добре  розумів  це,  у  нього  була  лише  інтуїція.  Ми  уже  живемо  у  союзі  егоїстів,  якщо  згадати,  що  анархія  є  всюди,  де  немає  державного  контролю,  тобто  у  буденності.

[VII.  Свобода  волі]

Детерміністи  й  індетерміністи  кожен  зі  свого  боку  надто  роздувають  дані  у  житті  факти.  При  тому,  мені  здається,  що  другі  тут  більше  праві,  ніж  перші.  Свобода  волі  існує  і  я  не  знаю  такої  людини,  яка  б  сказала,  що  її  поведінка  зумовлена  зовнішніми  або  внутрішніми  грубими  обставинами,  вірячи  у  свої  слова.  Детерміністи,  мені  здається,  просто  вигадали  рабство  волі.  Не  знаю  навіщо.  Чи  то  щоб  свої  гріхи  виправдати,  чи  то  від  розуму,  що  поселився  не  у  тому  місці,  де  треба.  Свобода  волі  існує  іще  й  тому,  що  людина  здатна  відчувати  відповідальність  за  свої  вчинки  і  замислюватися  над  своєю  свободою  без  приводів  для  цього.

[VIII.  Оцінка  де  Сада]

Маркіз  де  Сад  дивився  на  мораль  і  суспільство  однобоко,  примітивно  оцінював  їх.  Він  не  дав  самому  собі  відповіді  на  питання,  чому  вони  взагалі  виникли  і  у  чому  їхнє  покликання  полягає.  Я  скажу,  що  імморалізм  де  Сада,  який  виник  на  основі  його,  де  Сада,  однобокості  і  примітивності,  є  великою  культурно-історичною  трагедією,  він  набув  форми  естетичної  потворності,  звірства.  Немає  у  мене  сумнівів  у  тому,  що  автор  «Жюстіни»  являє  собою  образ  не  природної  людини  доби  просвітництва  чи  кінізму,  а  сексуального  маніяка,  руйнівника,  виродка,  хоч  сам  він  і  зізнавався,  що  ніколи  не  вчинив  фізично  жодного  описаного  ним  злочину.  Де  Сад  надто  захопився  тілесністю,  чуттєвістю  і  навіть  дійшов  до  висновку,  що  найвище  духовне  задоволення  не  варте  і  найнижчого  чуттєвого  –  ось  одна  з  головних  його  помилок.  Сьогодні  ми  можемо  тверезо  оцінити  і  самого  мислителя  і  його  творчий  доробок  і  я  кажу:  такий,  як  де  Сад  рано  чи  пізно  мав  з’явитися  у  прогресивному  суспільстві  –  це  було  неминуче,  але  він  ніколи  не  знайде  собі  багато  послідовників  і  це  безперечно  добре.  

[IX.  П’ять  основних  шкіл  філософії]

Я  виділяю  саме  п'ять  основних  шкіл  філософії  –  матеріалізм,  ідеалізм,  дуалізм,  нігілізм  і  скептицизм  –  через  те,  що  і  відповідей  на  згадане  перше  питання  філософії  («Що  первинно  –  матерія  чи  дух?»)  насправді  може  бути  й  історично  було  дано  п’ять,  а  саме:  «Матерія»,  «Ідея»,  «Вони  споконвічні»,  «Нічого»  та  «Не  знаю/Утримуюся».  Марксисти  батьком  матеріалізму  вважають  Демокріта,  а  засновником  ідеалізму  –  Платона,  дуалізм,  по-моєму,  походить  від  Анаксагора  Клазоменського,  а  не  від  Рене  Декарта;  чи  не  єдиним  нігілістом  був  давньогрецький  мислитель-софіст  Горгій,  від  праць  якого  збереглися  лише  фрагменти;  скептицизм  же  заснований,  як  відомо,  Пірроном  Елідським.

[X.  З  приводу  однієї  казки]

Максим  Тірський  розповідає  нам  чудову  казку  про  дві  доби  людської  історії  –  золоту  та  залізну.  У  першу  люди  буцімто  жили  так,  як  намагаються  жити  кінічні  мислителі:  аполітично,  у  мирі,  не  працюючи,  не  дбаючи  ні  про  що;  у  другу,  сучасну,  люди  поділили  землю,  потонули  у  насолодах  та  стражданнях,  стали  лицемірними,  владолюбивими  і  т.ін.  Мислитель  ставить  питання:  яка  з  цих  діб  краща?  якому  життю  слід  надати  перевагу?  і  якому  б  життю  надав  перевагу  кожний  із  нас?  Відповідає  Тірський  так:  золота  доба  краща,  слід  жити  по-кнічному  та  кожен  із  нас  сам  обрав  би  кінічний  спосіб  життя.  Але  я  питаю  у  відповідь:  чому  досі  люди  не  повернулися  до  золотого  віку?  Може,  саме  тому,  що  ми  ладні  платити  стражданням  за  насолоди?  

[XI.  Протагор  і  Горгій  –  прабатьки  філософського  скептицизму]

Значення  великого  античного  мислителя  Протагора  (485  –  410  рр.  до  н.  е.)  для  всієї  філософії  і  скептицизму  зокрема  переоцінити  важко;  його  визнавали  і  матеріалістом,  і  скептиком,  я  особисто  вважаю  його  у  деяких  питаннях  наближеним  до  агностиків.  Він  першим  сказав,  що  «неможливо  суперечити»  і  стосовно  будь-якої  речі  можна  висловити  дві  цілком  протилежні  думки.  Але  це  не  привело  його  до  утримання  від  суджень.  Намагаючись  встановити  надійний  критерій  у  виборі  серед  двох  рівноправних  шляхів,  він  урешті-решт  дійшов  до  епохального  релятивістського  висновку:  «Людина  є  мірою  всіх  речей  –  існуванню  існуючих  і  неіснуванню  неіснуючих».  Тобто  Протагор  не  просто  сказав,  що  об’єктивної  істини,  можливо,  зовсім  не  існує,  а  сказав  саме,  що  правда  у  кожного  своя.  Цього  софіста  називають  першовідкривачем  сенсуалізму.  Він  написав  багато  книжок,  жодна  із  яких,  на  превеликий  жаль,  до  нас  не  дійшла.  Свою  працю  «Про  богів»  він  починав  такими  цілком  агностичними  словами:  «Про  богів  я  не  можу  знати,  чи  вони  є,  чи  їх  немає,  тому  що  надто  багато  перешкоджає  такому  знанню  –  і  питання  темне,  і  людське  життя  коротке».  За  це  афінські  варвари  прогнали  автора  з  міста,  а  всі  екземпляри  його  книги  спалили  на  агорі.  Протагор,  треба  думати,  вплинув  на  скептиків  своїми  відкриттями  у  філософії  набагато  більше  за  Геракліта,  але  він  все  ж  був  від  них  відмінний.
Горгій  Леонтійський  (480  –  380  рр.  до  н.е),  перший  нігіліст,  від  свого  колеги  по  софістиці  не  відставав.  Він  чомусь  відомий  нам  перш  за  все  як  найвеличніший  учитель  і  теоретик  красномовства  V  століття  до  н.е.,  саме  як  красномовець  він  постає  і  у  знаменитому  діалозі  Платона.  Його  праця  з  трьох  частин  «Про  несуще,  чи  Про  природу»  до  нас  цілою  не  дійшла,  та  її  детальний  виклад  є  у  першій  книзі  «Проти  логіків»  Секста  Емпірика,  на  яку  я  наразі  спиратимуся.  Головне  положення  усієї  роботи  звучить  приблизно  так:  «Нічого  не  існує,  а  якщо  щось  існує,  то  воно  непізнаване  для  людини,  і  навіть  якщо  воно  пізнаване,  тоді  принаймні  невимовне  і  його  неможливо  пояснити  іншому».  Хтось  каже,  що  книга  –  зразок  агностичної  філософії.  Я  ж,  спираючись  на  першу  і  основну  тезу  «Нічого  не  існує»,  стверджую,  що  вона  суто  нігілістична;  агностицизм  у  ній  –  річ  другорядна,  чисто  формальна.  Горгій  направив  логіку  проти  існування  світу  взагалі  і  навів  цілий  ряд  чудових  апорій  і  доказів  –  кожному  раджу  звернути  на  них  увагу.  Скептики  усіх  часів  часто  неявно  посилатимуться  на  Горгія,  воюючи  із  різними  догматиками  в  питаннях  фізики,  та  остаточні  висновки  у  них  будуть  свої.

[XII.  Про  марксизм]

За  прикладом  одного  відомого  російського  мислителя  краще  за  все  називати  марксизм  матеріалістичною  економікою.  Дійсно,  ніколи  раніше  світ  не  знав  такого  тісного  поєднання  матеріалістичної  філософії  та  економічної  науки,  вони  буквально  витікають  одна  з  одної,  уся  коротка  історія  СРСР  є  прикладом  такого  дивовижного  поєднання:  ворогів  знищували  не  тільки  фізично,  а  й  інтелектуально,  принаймні  так  здавалося  багатьом,  народу  промивали  мізки  одразу  з  двох  сторін.  Щось  подібне  ми  бачимо  тільки  у  маловідомій  у  наших  землях  лібертаріанській  концепції  Айн  Ренд.


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856993
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2019
автор: