Бродять мільйонами, зиркають з вікон,
топчуть сновидами давній Хрещатик.
Плодяться, плодяться, нудяться світом,
ніби цвяхи в невситимих лещатах.
День бабака. Метушня нескінченна.
Зліва – направо і справа – наліво.
Скільки по колу судилося ще нам..?
Плем'я розмножилось, тільки змаліло.
Місце займаючи, бігають люди.
Може з метою, а може знічев'я?
Спрагло ковтають повітряний плюмбум,
після якого не треба й вечеря.
Крутить, кишить, ряботить веремія:
авта і коні, маршрутки, міщани.
Як і навіщо я тут? Mámma mía!
Краще б у Лаврі помовчав з мощами.
В Поле чудесне недопалки сіють,
пляшечки з коли, стаканчики з кави.
Нас черговий не врятує Месія.
Кріпко тримає в обіймах Лукавий.
Бродимо юрбами, зиркаєм з вікон
в страсі новітньому – недоспожити.
Може і дійде до когось із віком:
"В цій колотнечі хоч трішки пожив ти?"
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856805
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.12.2019
автор: Олександр Обрій