дивились як Сонце вставало
з окулярами кольору хакі
на сходах удвох пили каву
він їй дарував жовті маки
навіщо ж ти жовте Ічіро
нехай би росли собі далі
та я не хотів вечоріло
на вахті всю ніч малював їх
все думав оце б нам з тобою
взяти й злинути вдвох аж на Місяць
він ще досі он понад горою
ти із мене кохана не смійся
та ну що там той Місяць я Сонце
дістану для тебе із неба
ну що ти верзеш ми ж японці
не треба коханий не треба
І РАПТОМ
все Сонце небесне
пірнуло до них на коліна
як щось незрівнянно чудесне
як омріяна ними дитина
теплим жаром і світлом небаченим
Богу в очі не те що в обличчя
подивились збагнули побачили
що вони усе ближче і ближче
об’єднались і миттю злинули
не встигши зробити і подиху
зосталася ніби світлина
їх атомна тінь на сходах
і це добре бо далі був морок
перед себе простягнуті руки
із них шкіра висить до дороги
як у фільмах про жах живих трупів
всі до берега йшли гей-парадом
хоч без одягу та невпізнанні
усі риси униз шоколадом
нелюдським стекли покаранням
у воду стрибали так просто
рікою плили оббіловані
біля дамби зібралися островом
на них зверху дивились врятовані
до води! пече! хочу пити!
от що значить людині свобода
може ж так хоч навчить усіх жити
мале дитинча природи
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856492
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.12.2019
автор: Щєпкін Сергій