Одне лице в людини має бути,
Але насправді є дива в житті…
Бо з тих же вуст ми різне можем чути,
Не завжди серце лише в доброті.
Дволикі люди їх біда у тому…
Не розумію я таких людей.
Добрі бувають лише коли втома,
Бо лащаться припавши до грудей.
А через мить, коли минула втома,
Звіриний погляд бачиться в очах.
Неначе, так здається, «не всі вдома»,
Бо затухає від їх слів свіча.
Я краще змовчу, я вже звик до болю,
Дволикі люди – це земна біда.
Лиш наплювати в душу не дозволю,
Щоб вона завжди чистою була.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856145
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.11.2019
автор: Віталій Назарук