( Із історія мого села)
.
Всі чули в нас про Мітькову долину,
Що під його горо́дом в бе́резі там є.
Дістався від колгоспу для родини
І той вже наділ-поле мав він за своє.
Ні виорать цей наділ, ні засіять –
Що хоч із ним роби і як ти не крути,
А в полі цім росло лиш за́вжди зілля
Й весною набиралось повно тут води.
Одна лиш вигода – піти попрати
Доріжки з хати, чи якісь там рапчуни.*
Вода як починала тут спадати,
То заростали споришем стежки сюди.
І тут з’являлося розкішне різнобарв’я:
Цвітіння буйних трав і квітів лугових,
Ще чувся спів пташок у надвечір'ї
Й сюрчання коників-комахів польових.
Давно немає з нами діда Мітьки,
Не всі і діти залиши́лися живі,
А тут ще досі зацвітають кві́тки
Весною й літом у зеленій цій траві.
Рапчуни* - домоткацькі рядна з народних промислів, які були замість покривал.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855863
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.11.2019
автор: Ольга Калина