ДЮДЯ І ДУБАК

Мороз  ударив  люто  попід  хвіст,
хоча  в  календарі  –  ще  листопад.
На  дзеркалі  калюж  танцюю  твіст.
Скажено  вигарцьовує  стопа.

Померзли  пальці,  вуха,  губи,  ніс.
Все  тіло  потопає  в  дрижаках.
Померзли  бандурист  і  баяніст.
Погода  нині  дещо  не  жарка.

Погода  нині  –  дюдя  і  дубак.
Вже  й  градусник  посинів  –  неборак.
Тож  хай  би  шубадубилась  доба.
Без  шуби  вріжеш  дуба,  мов  буряк.

Хоч  "голий"  морозець  (сніги  –  вгорі),  
вовтузиться  невтомна  дітлашня  
на  ковзанках,  мов  зграя  снігурів,
як  виводок  буланих  лошенят.

Біліє  мерзла  стріха  бороди.
Жене  дошкульний  вітер  дошколят.
Шпигає  ребра  сіл  і  городищ.
А  десь  –  камін  і  кава,  шоколад...

Зубами  все  скрегоче,  цокотить.
Здається,  кожен  другий  закоцюб.
Лише  кошлаті,  вовняні  коти  
ламають  щозими  систему  цю.

©  Сашко  Обрій.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855557
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.11.2019
автор: Олександр Обрій