Листопад запізнілий приходить додому як в гості -
Роззувається чемно і одіж скидає в кут.
За порожнім столом (повечеряли) грають в кості
На обірвані осені крила, зібгані в жмут.
Повсідалося всіх одинадцять і кожен з них красний,
Кожен певен своєї чарівності та чеснот.
Кожен прагне заволодіти (хай навіть і вкрасти)
Цим довершеним пір'ям осіннім з-під позолот.
Листопад роззирнувся - є місце праворуч від Жовтня.
Він вже більш аніж певен, хто саме з його братів
Став на зради стежу, що посильна, та незворотня,
Що не знає прощення, а скорення й поготів.
Листопад безнадійно навіки пригнічено інший.
Все, що відав донині - раптом звелось нанівець:
Цей похід довжиною в життя, цей зречено піший,
Цей, за право на себе, на доторк до часу, герць.
Всі змістилися графіки і тільки встигай встигати
Відгорнувши на крайчик бажань насолоду в днях.
Наступають вже інші немов міцнокрилі фрегати,
Що вичікують диму в твоїх золотих огнях.
Але він як роса, що спадає на знічену землю.
Але він як заграва, що слідує цій росі.
Листопад обіцяв: я здужаю і відокремлю
Свій наповнений голос від цих ривких голосів!
Листопад повертає собі відчайдушність для зриву!
Листопад повертає лице до лиця сім'ї:
Я залишу вам землю знекровлену, та щасливу,
Але крила з осіннього листя навік мої!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855302
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2019
автор: