Я до самотності мабуть, що в же й привик.
На відстані від серця й до любові
Я все тихіше чую отой крик,
Що затаївся в однім єдинім слові.
Усе пройде, збіжать мої літа,
Як крила юності згорять в бажаннях серця,
І в вірний час, мов клітка золота,
Відкриє доля навстіж свої дверця.
Омана все, що вже колись було,
Тому що вже ніколи не вернеться,
Й від цього в грудях трішки запекло,
Бо весь цей світ на мені не зійдеться.
А я б хотів, - коли я відійду,
Піду у світ де все інакше буде,
Щоб ці слова, що мав я на біду,
Читали з радістю на світі цьому люди.
13.11.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854601
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.11.2019
автор: М. Севастьянов