Під мереживним світлом місяця,
Коли тихо – аж страшно дихнути,
Там, де зорі самотністю світяться,
В куринках сплять спокійно когути.
Спить хатина з її господинею,
По долівці скрипить дядько сон,
Чай сьорбАє солодкий з малиною,
Споглядає на небо з вікон.
На колінах у нього вмостившись,
Спить-муркоче старезний кіт.
Йому б мишку… та добре наївшись,
Вже не гонить лапи живіт.
А на ґанку, щоб дощ не падав,
Влігся вітер – чекає дня.
Він би й зараз ганяв, та, щоправда,
Вони з сном – далека рідня.
Ніч… у небі спалахують зорі,
Для закоханих стелять шлях.
Бо в кохання тонкі узори,
Бо кохання – стривожений птах.
Лиш прокрадеться донька до хати –
Заспіває сонний когут.
Піде сон у садочок спати,
Піде кіт по мишку у кут.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854484
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.11.2019
автор: Волинянка