Була в моїм геномі із зачаття.
Живилась словом маминим щодень.
Хотіла волі і найкраще плаття,
Гострила ум для віршів і пісень.
Настав момент, я вилізла із темні
І стала пізнавати рідний край.
Як родичці своїй найкращій кревній
Мові варила я із цвіту чай.
Вона всміхалась і слова місила,
З них думи формувала, клала в піч.
А я зі двору дрова в дім носила,
Щоби в печі горіло день і ніч.
Світилась мова, як бурштин на скриньці.
І декому нутро з’їдало це.
Її хотіли знищити чужинці,
Свої болото кидали в лице.
Здалася? Ні! Здолала гори, й доли,
Бурхливі ріки та сухі піски.
Минемось ми, але вона – ніколи,
Коржі словесні їй пекти віки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854096
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2019
автор: Крилата (Любов Пікас)