Не свистіло у вусі давно
і не чую, чи є, чи немає
та, що іноді ще залітає,
поки не зачиняю вікно.
Може, якось дійдемо до тями
аж коли уже стукне за сто
і у хаті одного ночами
не застукає тінь Ерато.
Та не тане від інію шибка
і холоне у мене душа.
Не побачу я білу лебідку,
що і досі моя і чужа.
За роками літа полетіли
десь у вирій, у ту далину,
до якої я не досягну.
Щоб у вусі уже не свистіло,
забуваю і юну, і милу
і спокутую нашу вину.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853871
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.11.2019
автор: I.Teрен