Пломенить
Там спалюють фенікса, або ж останню чаклунку
Край мого неба зірвався вмить
Манить до поцілунку
Боже, Ти натягнув цього обрію нить
Цей проміжний канат, наче: а нате вам
Просочений паливом
З цього кінця аж до того кінця
Палкими серцями
Черкаєш посерединці
Не шкодуючи сил
Бах
Спалах
І ось вже повзуть два вогненні змії
Головою на південь
Головою на північ
Не в день і не в ніч
Наче два протилежнодіючі янголи розбігаються з пліч
Коли в голові моїй вибух, протест, прогресуюча криза, руйнація
Навіть вони лякаються цих таємниць
Струшую їх
Підлабузників
Вибиваю зі строю
Я ще з ними пограюся, якщо не вони зі мною
А наразі не час лякатися, чи лякати, клясти, зарікатися, чи молити
Бо коїться щось страшне і величне, таке як страта
Відсічення
Лічи
Ти
До початку його воскресіння
Час
В чакрах
Цокіт
Чи
Чари
Що це
Й це, і це
Щодень на світанку спалюють моє
Сонце
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853764
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.11.2019
автор: