Цикл

Пломенить
Там  спалюють  фенікса,  або  ж  останню  чаклунку
Край  мого  неба  зірвався  вмить
Манить  до  поцілунку
Боже,  Ти  натягнув  цього  обрію  нить
Цей  проміжний  канат,  наче:  а  нате  вам
Просочений  паливом  
З  цього  кінця  аж  до  того  кінця
Палкими  серцями
Черкаєш  посерединці
Не  шкодуючи  сил
Бах
Спалах
І  ось  вже  повзуть  два  вогненні  змії
Головою  на  південь  
Головою  на  північ
Не  в  день  і  не  в  ніч
Наче  два  протилежнодіючі  янголи  розбігаються  з  пліч
Коли  в  голові  моїй  вибух,  протест,  прогресуюча  криза,  руйнація
Навіть  вони  лякаються  цих  таємниць
Струшую  їх
Підлабузників
Вибиваю  зі  строю
Я  ще  з  ними  пограюся,  якщо  не  вони  зі  мною
А  наразі  не  час  лякатися,  чи  лякати,  клясти,  зарікатися,  чи  молити
Бо  коїться  щось  страшне  і  величне,  таке  як  страта
Відсічення  
Лічи
Ти
До  початку  його  воскресіння
Час
В  чакрах
Цокіт
Чи
Чари  
Що  це
Й  це,  і  це
Щодень  на  світанку  спалюють  моє  
Сонце

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853764
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.11.2019
автор: Кузінатра