По серцю протопталися слони.
Яке їм, в біса, діло до страждань?
Тож пальчика гарненько наслини, –
сторінку прогорни з минулих дам.
Я – айсберг. Збайдужілий їжатець.
Твердіє серце в річці крижаній.
Хай вибачить мене мій майже... тесть.
"Жоні" не догодити. Каже: "Ні!"
Ні суду, ані ради. Ось гарбуз.
Щоправда, віртуальний. Завантаж.
Віч-на-віч не почуєш правду з вуст.
Розходитись по-людськи – це вінтаж.
Не модно вже розходитись вживу,
всі крапки розставляючи над "і".
Тож топай звідсіля, немов джиґун:
без жодних вір, любовей і надій.
Вона вчинила чесно, як слони,
що серцем ще протопчуться не раз.
Не бідкайся, не плачся, не кляни.
Тож гайда. Мандри – краще, ніж мандраж.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853687
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.11.2019
автор: Олександр Обрій