ЯЖНЕЛОХ

Йому  вже  –  сорок  два!  І  він  –  не  лох.
Слугу  не  очорнити  більше  вам!
В  почесний  президентський  каталог
ввірвався  і  надряпав  там:  "Вован".

Світанки  починаючи  з  лате,
з  призначення  пашкових  і  сивох,
довів  своїм  візитом  в  Золоте:
"Йому  вже  сорок  два.  Тож  він  –  не  лох!"

Його  самооцінка  –  не  низька.
Не  треба  ні  подачок,  ні  порад.
Він  їде  знов  розводити  війська.
А  ще  –  народ.  Точніше  –  "лохторат".

Не  треба  від  військових  цих  команд.
Не  здібний  просто  він  до  помилок!
Вчетверте  "відкосивши"  військкомат,
дав  знати  українцям:  він  –  не  лох.

Дав  знати  добровольцям:  все,  абзац.
На  базу  –  зброю.  Хлопців  –  по  домах.
Стрільба  відзолотіла.  Далі  –  зась!
Він  –  профі.  Тож  хвилюєтесь  дарма.

Він  з  путіним  домовиться  на  раз.
Та  хоч  би  й  з  чортом  лисим.  Аж  бігом.
Стріляти  –  це  ж,  погодьтеся,  маразм.
Стріляти  –  це  заскок,  "галімий  гон".

Народ  Донбасу  хоче  нас  і  мир.
Дві  пенсії  від  урядів  обох.
І  зрадою,  й  вугіллям  нас  кормив.
Отож  прийміть  назад  –  бо  він  не  лох.

А  Вовік,  тільки  вчувши  щось  не  те,
приїде  й  увіб'є  новий  кілок,
від  воїнів  звільнивши  Золоте,  –
як  всякий  сорокадвохрічний  лох.

©  Сашко  Обрій.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853452
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.11.2019
автор: Олександр Обрій