КАЛИНА І КЛЕН

Чомусь  уперше  так  дививсь  на  небо,
А  воно  звало,  звало  мене  ввись.
У  леті  цім  я  відчував  потребу,
Ним  любувався  і  йому  моливсь.

А  на  землі  у  затінку  калина,
Любов  до  клена  в  думці  берегла.
Була,  як  купина  неопалима,
Вона  згоріти  не  могла  до  тла.

Осінній  клен  й  калина  червонява,
Шукали  своє  місце  поміж  хмар.
Глибока  осінь,  як  якась  забава,
Дими  пускала  у  старий  димар.

Настав  би  час,  щоб  досягнути  висі,
А  на  землі  залишити  сліди,
Щоб  у  прожитій  на  землі  епосі,
В  серцях  людських    горіли  назавжди.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853427
Рубрика: Нарис
дата надходження 02.11.2019
автор: Віталій Назарук