Небо сіє туманною мрякою, а наче світає…
Жовто-багряною ясністю ліс мене зустрічає.
Невпізнанно-знайомі до щему кольори декорацій,
Де дубки обнялися зі світінням притихлих акацій,
Де між трав загубились, наче перли, сліди листопаду,
А чистина спустіла мов запалена кимось лампада…
Лиш падінням нечутним дощу ледь розбавлена тиша
На вітрилах пожовклих беріз день осінній колише.
Десь зникає небес далина акварельно розмита
І так любиш цей світ в позолоті жовтневої миті…
П’ ять хвилин… Затамований подих…Осені диво…
І так мало потрібно раптом, щоби бути щасливим…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852784
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 27.10.2019
автор: Людмила Пономаренко