Були сніги і дідові казки –
У сутінках, під теплий подих печі…
Дитинства того спогади-разки
Десь розкотились в зоряній хуртечі.
Столи, і лави, й давні образи,
Завішані квітчасто рушниками;
І ревний схлип дитячої сльози
Поволі гаснув ув обіймах мами.
А тато брав на руки, пригортав, -
Млів на чолі війни різучий шрамик, -
Як він любив… Любов’ю огортав…
Лишень недовго: вже віки не з нами.
Шепоче баба ревно молитви –
Вслухалося дитя і засинало.
І віриться: слова святі завжди
Мене в часи недолі – рятували.
Осонцене, утрачене село –
Дитинства казка тепло зігріває,
Корінням роду - в душу проросло
Й калиною у вічності палає.
Було життя… А чи таки було?
За що й коли сторицею воздасться?..
Та пестить душу батьківське тепло -
Ця ностальгія втраченого щастя…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852671
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.10.2019
автор: Світла(Світлана Імашева)