У вирій нап’яло вітрила літо,
З останніх квітів виплело вінки,
Вербиця нижче опустила віти,
Прибрались дивом-зеленню ставки.
В задумі ліс… Зелом запах, грибами,
Що після теплого пробилися дощу,
Мов акробати, білочки стрибають.
Озвався сич – недоброго віщун.
Ось низина, немов зелене море,
Неторкане ні вітром, ні людьми.
То – папороть. Для неї осінь – горе.
І день осінній трохи притомивсь.
Люблю осінню теплу світлу днину,
Красу її п’ю й запах ледь п’янкий,
Коли погідна сонячна година.
Нагадує лиш втома про роки.
7.09.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852634
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.10.2019
автор: Ганна Верес