В моєму серці квітка проросла.
Скажіть, на милість, як вона зуміла?
Крізь холод, біль, конаючу сльозу
До сонечка голівоньку хилила.
Така кволенька, ніженька тонка,
А вгору пнеться, ось розкриє шати!
Вже струменить предивний аромат,
Аж серце в подиві забулось поспішати
Назустріч болю. Звиклося із ним,
Бо стали разом ніби брат з сестрою,
Та, видно, що і в болю є своя межа
І Ангел біль той відведе рукою.
І серце піднесе у човнику долонь :
Оновлене, з жаринкою любові.
Хай квітнуть в серці квіти, а не біль...
Спаситель їх полив своєю кров'ю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852587
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.10.2019
автор: Ольга Струтинська