Моєму другові та вірному товаришеві
Друже, я вмію літати. Не смійся, гаразд? Це звучить дивно, але нещодавно я зрозумів, що з птахами мені комфортніше. Ми з ними без проблем ділимо простір на небосхилі, щодня кисню там стає все більше та більше, часом мені здається, що одного разу я стану вітром. Якщо це станеться, намагатимусь не вкривати їхні тіла холодом, обіцяю. Я стану для всіх теплим літнім вітром.
А-у-у! Руки, ви де? Нам потрібно дописати цього листа. А ось вони, радо ловлять промені навкруги. Ще вчора я був на дні разом з іншими, а зараз торкаюсь долонями теплих хвиль. Я не відчуваю власних ніг, це відчуття важко передати, немов вони пустили коріння у землю і п’ють з неї воду. В переповненій водою посудині вода витікає на зовні, світло в моєму тілі прямує в тому ж напрямку. Серед похмурих лиць я почуваюсь не в своїй тарілці, цей простір вже давно став тісним для мене.
Час від часу я згадую все, що ми разом пережили, ці щурячі перегони за призовими місцями. Вже тоді мені хотілось розбити стіни лабіринту та вийти на зовні. Здавалось, що ось пробіжу до кінця і буду щасливим, але отриманий сир приносив лише швидкоплинне задоволення, за яким згодом наступала болюча пустота. В один момент перемоги втратили для мене будь-яке значення. Мені стало байдуже на інших, їхні погляди- лише скорочення мімічних м’язів, їхні думки- всього на всього нервові імпульси, що блукають по черепі.
Наврядчи ми зустрінемось знову. Сонцю місце у день, а зорям в ночі. Але в будь-якому випадку дякую за все. Я ціную твою підтримку за всі ці роки на дні океану, твої хибні, однак дружні поради.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852293
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.10.2019
автор: БайдужийСаша